” На те ми й люди, щоб добро творити ”

Мета: виховання в учнів загальнолюдських моральних цінностей, вміння співчувати іншій людині, відгукуватися на її горе, пробуджувати милосердя по відношенню до того, хто потребує допомоги, та добре ставлення до всіх людей.

Форма проведення: виховний захід з мультимедійною підтримкою.

Обладнання: виставка літератури, вислови видатних людей про добро, комп’ютерна презентація, музичний супровід, епіграф.

Епіграф:  

„ Життя коротке, поспішайте творити добро,!”

Хід заходу

1.   Що людині потрібно для Щастя?

Так, здоров’я хороші друзі, щоб рідні довго жили. А ще потрібно щоб поруч з нами були завжди добрі, чуйні люди.

Є поміж нас багаті й бідні,

Кому що треба доля не пита.

Та є дві речі всім нам необхідні,

У світі мир, а в душах доброта.

Що ж таке доброта?

2. Доброта – це вміння співчувати іншій людині, відгукуватися на її горе, яке може спіткати кожного з нас, це милосердя по відношенню до того, хто потребує допомоги, це добре ставлення до всіх людей.
3. Все своє життя починаючи з дитинства, людина пізнає, що таке добре? а що таке погано? Одні вже в 12-16 років знають, що за добро треба відплачувати добром, інші ж і у 30 років вимагають від оточуючих благ лише для себе, а самі нікому нічого не дають. А ще іноді доводиться чути, що в наш час доброта не в моді. Ні, це не так? Добрі, співчутливі люди були і будуть завжди потрібні. Вони, як ліки для хворого, як сонце похмурого дня для того, хто має якийсь сум, проблеми.
4. Це від таких добрих людей:

Немов з води встають рясні сади,

І в кожний дім заходить щедре літо,

І зацвітуть усі твої сліди

Ясним добром, людським найвищим цвітом.

5. Творити добро – це не значить лише проявляти милосердя, хоча і це дуже важливо. Найголовніше – це не співчуття, а вчинки, діяльність. Добрим треба бути завжди і в будь-якій ситуації. На жаль, в реальному житті не завжди так буває...
6. -...Іван Чалий – колишній охоронець Придніпровських плавень, на старості залишився один. Не хотів іти в інтернат для престарілих і поселився у плавнях. Він любив природу, колишню свою роботу. Тож був ближче до неї. Розвів кіз, кролів, водоплавну птицю. Вже почав вирощене... Ні, не на ринок, а в дитячий будинок міста. Радісно було на душі – його праця комусь потрібна.

Та одного разу радість старого затьмарилася. Якось завітали до його господарства здоровенні молодики. Вони вирізали кіз, кролів, забрали птицю. Та ще й погрожували, щоб нікому не жалівся. Тяжко захворів від такої образи дід Іван. Лікарі ледве виходили. Та не зміг він уже тримати господарство. Молодиків, які вчинили крадіжку, ніхто не знайшов. Але дідусь вірить, що колись і на них прийде кара господня.

7. Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про тяжку біду.

Бо доброта, не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В усім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині,

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти!

8. Доброта, милосердя – багатоликі. Потреба в них повсякчасна. Навіть тоді, коли не має біди, навіть там, де гори спокійні і твердь не хитається під ногами.
9. Милосердя і доброта, як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило свою цінність? Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус чи Чорнобиль? Хіба у повсякденному житті ми не можемо бути милосердними? Чи поруч немає людей, яким потрібна допомога, чутність і розуміння?
10. В Україні проживає майже 2 млн. одиноких людей. Близько 200 тис. – не здатних себе обслуговувати, 15 тис. – проживає у будинках інтернатах. Ії об’єднує немічність і самотність. У злигоднях живуть сьогодні 1,5 млн. наших земляків. Вони існують у жахливих умовах. Цифри ці сумні. Але це – правда життя. Адже люди страждають не лише тоді, коли немає що їсти, не менші страждання душевні. Тому...
11. Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів

Нехай тих слів солодких мед

Чиюсь загоїть рану,

(Чи перший біль, чи то останній)

Коли б то знати наперед,

Кажімо більше ніжних слів,

Комусь всміхаймось ненароком

То не життя людське коротке

Короткі в нас слова черстві!

Кажімо більше ніжних слів!

12. Можна від сонця високого сховатись під парасолькою.

Від холоду – біля багаття або в теплій хаті.

Від голосу людського – в полі, де вруно буяє молоде.

І лиш від жорстокості, від душевного болю не сховатися ніде.

13. Так сталося і в житті Петра Козаченка. Він потоваришував з однолітками із сусідніх кварталів – четверо хлопців і одна дівчина. Спочатку компанія йому подобалася. Говорили про музику, кіно. Всі були культурними, ввічливими. Але пізніше Петро розібрався, що принципи цієї компанії були незвичайні ти приходиш сюди тільки в гарному настрої. Тільки посмішка, добрі слова, приємні розмови після того, як у кав’ярні вип’ють чогось міцного та чашечку кави. Ніхто не мав поняття, у кого яка сім’я, які проблеми. Був якийсь дивний мікроклімат удаваного блаженства. Раптом у Петра сталося  лихо – помер батько. Хлопець довго не ходив у компанію. Почував себе погано – не до музики, не до посмішок... І все ж таки молодому хлопцеві хотілося з кимось поділитися горем, отримати співчуття. І Петро пішов до своїх знайомих. Те, що сталося, не вкладається в жодні рамки здорового глузду. Того вечора хлопці зібрались на квартирі одного з них – Миколи. Петра зустріли, як ні в чому не бувало, з посмішкою, компліментами. Та коли Петро почав розповідати про своє лихо, сталося неймовірне: хлопці почали його бити, витягувати з квартири. Петрові дорікали, що він усім зіпсував вечір. Дівчина, яку звали Катею, виявилася співчутливішою. Вона допомогла Петрові вирватися з жорстоких рук, та забрала його до себе додому. Мати Каті обмила закривавлене лице хлопця, зняла порваний одяг, знайшла щось переодягти і викликала швидку допомогу. Звичайно, повідомила матір юнака.
14. Запитання:

• Чи в даній ситуації членам дивної компанії можна було зробити виняток і поспівчувати хлопцеві?

Так. Добре слово повинно було прозвучати. А сталося навпаки. Торжествувала жорстокість. Хоча цей випадок і нетиповий, але в нашому сьогоднішньому житті трапляється, на жаль і таке.

15. Група дівчат виконує танок: «Добро і зло»
16. Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу щоб цвісти

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу.

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було у світі кращим!

17. - У різних життєвих ситуаціях треба завжди бути гідною людиною. Ніколи не втрачати людяності. Кожен народ, кожне плем’я, людина має якісь святині. У нашого народу це перш за все – пошана до матері, батька, старших людей до свого народу.

Проект  «Я і моя родина»

18. Мати й батько – найрідніші й найближчі люди. Вони дали нам життя, вчать нас людяності, доброті, милосердю, вкладають в наші вуста добрі слова. Виховують – зберігати й примножувати в людині людське, у природі природне. Головне у родині – чути один одного, чути і буквально, і душею.
19. Але є в житті й інші ситуації.

Модернізована Фроська.

Сусідка Фрося важна дама:

Фігуру, моду берегла,

І раптом ось – до неї мама

В четвер приїхала з села.

Були обійми, поцілунки

Та балачки про те про се.

(Покіль дочка звільняла клунки

І в холодильник клала все)

А потім сумно стало Фросі,

Терзалась думкою щомить;

«Ось-ось прийдуть поважні гості

А що ж із мамою робить?»

Не зна ж вона що згідно моді

Старим тепер, як при біді,

Належить бігти з дому, - й годі,

Коли гуляють молоді.

Прибудуть Жан, Лариска, Тіно

Вбрання, манери шик і цвіт!

А в мами байкова кофтина,

Спідниця майже до чобіт.

Навіщо друзям тут селянка

У синім очіпку-сачку?

Трясла міщанська лихоманка

Украй знервовану дочку.

- Ну що робить? – терзалась досі,

І в мить просяяла:

Модернізованої Фросі

Блиснула думка рятівна.

• ­Ходімо мамо! – Погукала,
• У тихе місто відведу.

Щоб ти без нас відпочивала,

А не куняла на виду.

- Стомилась я, сказати чесно

Мені б оце поспати лиш...

• Та там затишно і чудесно

Що, як захочеш, то й поспиш.

І догодила мати донці

В скрутну годину отаку

На рванім пуфику в кладочці

Сиділа, схована в кутку,

...Пляшки, шампанське для окраси,

А посередині стола

Рум’яний півень і ковбаси

Оті що мама привезла.

Мускат-вином іскряться склянки,

Дочка гостей своїх прийма!

Є все у модної міщанки

 І тільки – совісті нема.

19.(а) Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям не добро,

Бо і так доволі хтось насіяв зла.

І холонуть душі наші без тепла,

Доню, моя доню, моя ясна зірка,

У житті буває солодко і гірко.

Та ніколи в світі не зраджуй народу

І не смій зрікатись свого родоводу.

Саша Нікольська

20. Я вірю.

А я уперто вірю у добро.

Хоча не раз, не двічі помилявся

В людцях окремих, але в людях – ні,

До цього часу не розчарувався

А я так вірю, вірю у життя,

Яке погане все перемагає.

Так вір, що напевне віра ця

Мені в найглибшім мороці засне.

Я молитовно вірю у Добро...

21. Коли між батьком і між сином

Стоїть невидима стіна,

На очі тоскно і полинно

Сльоза накочує сама.

Коли у сина батьків голос

Й на серці не росте кора, -

Усе проміниться навколо

Від трансплантації добра.

22. Любов і справедливість – ось що потрібно нашим дітям завжди, постійно. Нашим нестриманим, запальним, іноді грубим, несправедливим, колючим дітям. І нехай вони ще з дитинства винесуть істину: добро мудріше за всяку війну, як у народі кажуть: «Посій добро – і зросте любов!»
23. Уже сьогодні кожний з вас замислюється над тим, якою повинна бути людина. Нехай же вам будуть дороговказом слова матері Терези із Калькутти:

• Так, люди нерозумні, непослідовні й егоїстичні.

І все-таки люби їх!

Якщо ти робиш добро і тебе звинуватять в затаєній корисності, себелюбності...

І все-таки твори добро!

Добро зроблене тобою, завтра забудуть...

Все одно твори добро!

Щирість і відкритість зроблять тебе уразливими...

І все-таки будь щирим і відкритим!

Шановні діти! Нехай девізом вашого життя стануть слова нашого славного Олександра Довженка: «Життя коротке, поспішайте творити добро!»